однаково щиро працюють для утвердження національного духу. Галичина дала прилисток і натхнення Гнату Хоткевичу : надихнула його на написання найкращих творів.
У Східній Україні невтомно працює Борис Грінченко – як педагог, науковець, письменник. З Далекого Сибіру долинає голос Павла Грабовського. Стараннями Івана Франка у Львові видаються книги поета, передані із заслання.
Українська література стає поряд із літературами інших народів світу, зростає кількісно і якісно.
Зникає або відходить на другий план етнографічна обмеженість, перевага сільської тематики, фольклорність мови й засобів зображення.
У прозі зменшилися побутові та пейзажні натуралістичні описи, розповіді «від автора», визначилось тяжіння до ліризму, увага до ритму прози, підтексту, зображення подій через сприйняття їх персонажами, психологічний стан, емоції настрої.
На початку 1890-х років приходять в літературу Осип Маковей, Євгенія Ярошинська; в 1900-х – Степан Васильченко, Архип Тесленко.
На початку XX ст.. високого злету досягає українська поезія. У літературу приходять Микола Вороний, Олександр Олесь, Григорій Чупринка, Василь Пачовський, Богдан Лепкий та ін..
Загальна тенденція тогочасного літературного процесу виявлялася в прямуванні до звільнення літератури від надмірного соціологізму, від функції бути ілюстрацією до соціології й політики.
Володиа Винниченка і Богдана Лепкого називають одними з найбільших прозаїків XX ст.. Роман В.Винниченка «Сонячна машина» - геніально виписана болюча пересторога сучасникам, бажання врятувати їх від хибного шляху. Богдан Лепкий в історичних романах показує сучасникам і нащадкам правдиву історію України.
0 коммент.:
Дописати коментар