Мабуть, немає в нашій країні людини, що не чула цього
афоризму. Цю чи не найбільш відому фразу «Майстра і Маргарити» прийнято
тлумачити зовсім однозначним чином: мовляв, ars longa - мистецтво вічне, і
ніякими підступами його не погубити. «Мистецтво не горить» - пам'ятаєте, як
Микола Караченцов злегка завуальовано цитує модного Булгакова в чудовому фільмі
«Людина з бульвару Капуцинів»? А ви знаєте, що сам Булгаков вкладав у ці слова
зовсім не такий мажорний сенс? Вірніше, не лише мажорний. Вчитайтеся в рядки автобіографічних «Записок на
манжетах», і вам відкриється друга сторона медалі. І її набагато більш глибокий
і десь навіть трагічний сенс:
«Через сім днів п'єса була готова. Коли я перечитав її у себе в нетопленiй кімнаті, вночі, я не соромлюсь зізнатися, заплакав! У сенсі бездарності - це було щось абсолютно особливе, приголомшливе! Щось тупе і нахабне виглядало з кожної рядки цього колективної творчості. Не вірив очам! На що ж я сподіваюся, божевільний, якщо я пишу так?! З зелених сирих стін і з чорних страшних вікон на мене дивився сором. Я почав бити рукопис. Але зупинився. Тому що раптом, з надзвичайною чудової ясністю, зметикував, що праві говорили: написане не можна знищувати! Порвати, спалити... приховати від людей. Але від самого себе - ніколи! Звичайно! Незабутнє. Цю дивовижну штуку я написав. Звичайно!»
«Через сім днів п'єса була готова. Коли я перечитав її у себе в нетопленiй кімнаті, вночі, я не соромлюсь зізнатися, заплакав! У сенсі бездарності - це було щось абсолютно особливе, приголомшливе! Щось тупе і нахабне виглядало з кожної рядки цього колективної творчості. Не вірив очам! На що ж я сподіваюся, божевільний, якщо я пишу так?! З зелених сирих стін і з чорних страшних вікон на мене дивився сором. Я почав бити рукопис. Але зупинився. Тому що раптом, з надзвичайною чудової ясністю, зметикував, що праві говорили: написане не можна знищувати! Порвати, спалити... приховати від людей. Але від самого себе - ніколи! Звичайно! Незабутнє. Цю дивовижну штуку я написав. Звичайно!»