Загальний огляд української літератури кінця XIX - початку XX століття
Література – душа народу. У ній відбивається негаснучими глибинами пам’ять, віддзеркалюється сучасність, передбачаються загальні тенденції майбутнього.
Українська література – пристрасна молитва за щасливе майбутнє Української держави.
Література другої половини XIX століття – початку XX століття творилася в умовах бездержавності, але вона возвела дивовижний храм духовності, який став предтечею реальним передчуттям України.
В умовах поневолення більшість людей прагне призвичаїтися до чужих порядків, вивчає чужу мову – і видає її згодом за рідну; працює для блага держави – гнобителя свого народу. Водночас, позначені Божою печаттю, найсовісніші представники нації несуть вогник національної пам’яті, овіяної героїзмом, ліричністю і печаллю.
Великою перешкодою тогочасного розвитку української літератури, як і попередніх періодів, було національне поневолення України, роз’єднання українських земель, відсутність у Східній Україні до 1905 року періодичної преси і видавництв.
За умов тотальної русифікації центр розвитку української культури у другій половині XIX століття переноситься в Галичину, яка на цей час була поневолена Австро-Угорською імперією.
Діяльність «Руської трійці»(Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький) заклала міцну основу для розвою української культури.
Наприкінці XIX ст. набуває сильного розвитку науковий рух. У Львові на кошти східних українців 1873 року було створене Літературне товариство ім.. Шевченка, згодом реорганізоване у Товариство ім.. Шевченка(1892). Навколо нього гуртувалися найкращі українські вчені: І.Франко, В.Гнатюк. Найбільше піднесення в діяльності НТШ припадає на період, коли його очолював Михайло Грушевський(1897-1913).
Після революції 1905 року на Східній Україні настало деяке полегшення для української культури. У 1908 році в Києві М.Грушевський заснував Українське наукове товариство.
Передові діячі української культури приділяли увагу етнографові, збиранню і вивченню народної творчості. Іван Франко надрукував багато народних пісень, легенд, казок. Чимало етнографічних матеріалів зібрали Олена Пчілка і Михайло Коцюбинський, Леся Українка і Володимир Гнатюк. Була організована експедиція для запису українських народних дум та історичних пісень яку очолив відомий етнограф Філарет Колесса.
Певне пожвавлення відбувається в галузі української лексикографії. Виходять словники української мови: 1891-1893рр. – Бориса Грінченка, 1907- 1909 рр. – Ума ця(Комарова). У дослідженні й вивченні української мови значну роль відіграли праці Івана Франка.
Голосом нації виступає преса. На Східній Україні до 1905 р. її розвиток був неможливим. Енергійно виходили періодичні видання в Галичині, оскільки австрійський уряд не ставився до них вороже. В єднанні письменства всіх українських земель найбільшу роль відіграв «Літературно-науковий вісник». Журнал був провідним друкованим --->
0 коммент.:
Дописати коментар