літературне життя в 1892 році» зазначив що, книга Лесі Українки «становить собою без сумніву найважніший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за 1892 рік».
За станом здоров’я Леся Українка не відвідує школи, освіту здобуває вдома.
У другій половині 80-х років, окрім виїздів на лікування, Леся живе переважно в Києві, разом із старшим братом Михайлом швидко входить в коло літературної молоді міста, стає активним учасником гуртка «Плеяда».
Мрія стати піаністкою розбилися об гостре скло дійсності: туберкульоз прогресує, перекидаючись з одного місця на інше. Вражена хворобою права рука. Постійні мандри по лікарнях і теплих краях: Відень, Берлін, Крим, Італія, Грузія, Єгипет… Постійна боротьба з хворобою…
Слідом за першою виходять ще дві збірки: «Думи і мрії»(Львів, 1899) і «Відгуки» (Чернівці, 1902).
Трагічністю овіяне і перше кохання поетеси. З Сергієм Мержинським вона познайомилась в Ялті, коли перебувала на лікуванні. В 1901 р. Леся їде в Мінськ, щоб провести біля ліжка смертельно хворого останні місяці. Квола фізично, вона демонструє чудеса мужності: читає хворому книги, грає на піаніно, невимовно тішиться, коли він хоч щось з’їсть – а раптом надія на видужання. Та найгірші муки дивитись на страждання коханої людини і не мати змоги допомогти. В одну з таких ночей народилася Леся Українка-драматург. Протягом однієї ночі була написана драма «Одержима». Перед цим була боротьба «Блакитною трояндою» (1896), «Іфігенією в Тавриді», «Скульптором».
Драматичні поеми «У пущі», «На руїнах», «Кассандра», «На полі крові», «Бояриня» - вагомий здобуток у творчості лесі Українки. Вершиною стала драма-феєрія «Лісова пісня».
Згодом Леся Українка знайомиться з етнографом, фольклористом Климентом Квіткою. Виходить за нього заміж. Він підтримує її упродовж життя, переїжджає у місця, де їй легше переносити клімат: в Ялту, згодом Грузію. На його руках і матері – Олени Пчілки – і померла 1 серпня 1913 року в містечку Сурамі, що в Грузії. Тіло її було перевезено до Києва й поховано на Байковому кладовищі. У нашій свідомості вона живе як вічний поклик сумління: пам’ятати, якого ми роду й народу, як безсмертна іскра Прометея, як дочка народу-Велета. Бо вірила Леся у той час, коли народ зуміє порвати на собі кайдани:
І встане велетень з землі,
Розправить руки грізні,
І вмить розірве на собі
0 коммент.:
Дописати коментар