Перша поетична книга принесла Олександру Олесю славу й літературне визнаня.
Талант Олександра Олеся розвивається по висхідній. Одна за одною виходять збірки його творів : «Поезії. Книга II», 1909; «Поезії. Книга III», 1911; «Драматичні етюди. Книга IV», 1914; «Поезії. Книга V», 1917. Вірші сповнені загадкових ритмів, мелодій, тонів і справді моцартівської легкості.
Утворення Української Народної Республіки надихнуло письменника. О.Олесь співпрацює з редакціями газет. Події розвиваються трагічно. В лютому 1919 року Олександр Іванович виїздить до Будапешта, згодом до Відня. Живе надією повернутись на Україну. Але розлука затягувалась.
Звістки, що приходили з рідної України, все більше гнітили вразливу душу Олександра. Він боляче реагував на різного роду порушення прав людини, появу терору, пролиття крові. Повернення стає неможливим. Повернутись – це означає бути репресованим.
В тяжкі 1919-1922 роки письменник разом з земляками збирає кошти на допомогу голодуючим України. І він ніколи не залишає літературної діяльності. Готує збірку сатиричних віршів, добірку поезій «Минуле України в піснях. Княжі часи» та ін..
В останні дні життя він був приречений на самотність. У листі до П.Карманського читаємо: « Я думаю, що більш самотньої людини нема навіть у Ваших джунглях, як я. Часто за тижні ні з ким промовити й слова…»
Фашистська окупація, смерть сина-поета, археолога та голови Проводу ОУН Олега Ольжича, який у червні 1944 року, на 36-му році життя, загинув у концтаборі Заксенхаузена, підривають моральні сили письменника.
22 липня 1944 року О.Олеся не стало. Його поховали у празькому Ольшанському цвинтарі.
0 коммент.:
Дописати коментар