Загально відомо, що ідея абсолюту, абсолютної гармонії приваблювала Едгара По - романтика-поета, прозаїка, теоретика літератури.
По – теоретик, розмірковував над можливістю удосконалення, оновлення розуму людства. Для нього мистецькі візії, що втілювалися, "роздруковувалися" у фантазіях (fancies), були засобами зв’язку з метафізичною реальністю. Тож, у такий спосіб наснажуючи пам’ять митця, ця зовнішня для людської природи реальність, могла підживити інтелект людства.
По теоретизував щодо найгармонійнішої, найдосконалішої побудови твору.
Проте, наскільки справедливо говорити про гармонію* у прозовій практиці самого митця, позначеній романтичним світовідчуттям, антитетичною поетикою контрасту?
Наскільки можна говорити про лад малої прози Е.По, не виокремлюючи зразкові приклади, а співвідносячи це поняття з усім обширом його доробку? Серед оповідань американського митця називають такі групи: "Психологічні цілком або такі, де психологізм переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком або без нього; пригодницькі; містичні, в яких буяє похмура фантазія і лякають читачів готичні страхіття; лірично-романтичні, що нагадують вірші у прозі; філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні" 1/. Наскільки всі вони, включаючи й чималий обшир страхітливих, позначені енергією ладу?
Наскільки, нарешті, доречно шукати лад (оформлення) в доробку митця ХІХ ст., який за всіма правилами мав віддавати перевагу генезису замість арістотелівської телеології, "становленню" замість "форми"?
Тож, наскільки дійсно лад?
По-перше, гармонія є невіддільною від прози Е.По, оскільки це твори. А в них, як і в творах будь-якого митця, відлунює космогонічна креативність.
У.Еко твердив, що тексти не зникають; їх не можна сховати: кожний наступний текст відлунює попереднім, відтак і першотекстом.
По-друге, лад у творах митця обумовлений прагненням цілісного, не-роздрібненого сприйняття світу. Недаремно таким генетично подібним Ш.Бодлеру та символістам кінця ХІХ ст. був американський предтеча.
Тож, гармонію в творах Е.По обумовлює наслідування світу-космосу і бажання передати враження від цього всесвіту. Письменник вважав, що величезна маса помилок проникає в філософію внаслідок звички людини вважати себе всього лише громадянином світу - виокремленої планети - замість того, щоб хоч зрідка зважати на своє становище космополіта в справжньому сенсі - мешканця космосу, Всесвіту 2/.
Світ сприймався ним як система знаків, мов, сигналів і кодів, що їх він мав декодувати, щоб розкрилася зрозуміла картинка.
В тій мірі, в якій він наслідував візійним образам і прагнув якнайкраще передати своє враження від них, простір його творів був наповнений контрастами та гіперболами. Дослідники звертають увагу на сліпучу яскравість, напруженість загадкових, таємничих образів.
По-третє, лад (гармонія) пронизує твори Е.По, оскільки їхня структура - це структура здогадки. У.Еко писав, що абстрактною моделлю здогаду є лабіринт. Відомі три види лабіринтів, три можливі моделі здогадки: класична, маньєристична та ризома. Класичний лабіринт, класична модель здогаду цілком узгоджується з прозою Е.По. У.Еко так описує цю структуру: "Перший - грецький: лабіринт Тесея. В ньому нікому не вдається заблукати. Входиш, добираєшся до середини і з середини йди до виходу. Тому-то в середині і сидить Мінотавр. Інакше пропав би весь смак заходу. Це була б звичайна прогулянка. Жах береться (якщо береться) з невідомості: невідомо, куди потрапиш і що викине Мінотавр. Але на порозі класичного лабіринту в твою долоню зразу ж лягає нитка Аріадни. Власне, лабіринт - це і є нитка Аріадни"3/.
Мінотаври Е.По є могутніми і жахливими, проте у його прозі жахливе, незбагнене, незрозуміле прагне бути опанованим (описаним, вербалізованим) . Тож, істина >>>
0 коммент.:
Дописати коментар