В основі роману Достоєвського «Злочин і покарання» лежить проблема людської особистості. Письменник дотримується ідеї, що навіть найменша людина (як, наприклад, стара лихварка або Лізавета) має цінність. Одному лише Богу завгодно дарувати життя і забирати його. Для віруючої Соні Мармеладової неможливо навіть уявити, що кровопролиття може бути запорукою чийогось щастя.
На думку героїні, всі ми підкоряємося законам Божим, а тому ніхто з людей не має права вирішувати питання життя і смерті: «І хто мене тут суддею поставив: кому жити, кому не жити»? На все повинна бути воля Всевишнього. Спроба людини порушити цей закон призводить до болісної самотності і терзанням совісті. Саме ці "гризіння" зсередини починає відчувати Раскольников відразу після вбивства. Родіон не знаходить собі місця і не може ні з ким спілкуватися, боячись, що видасть себе, що його запідозрять у жахливому діянні. Злочин відгородив його від найближчих і дорогих людей - матері та сестри.
Достоєвський показує наслідки порушення моральних законів, що приводять людину до ізоляції. Варто відзначити, що Раскольников відчув себе самотнім ще тоді, коли всерйоз задумався про свою теорію, тобто ще до вбивства Олени Іванівни. Так, в романі виникає тема індивідуалізму і прагнення до панування. Раскольников ділить людей на «тварюк тремтячих» - простих смертних, і "право маючих", для яких закони перших не мають сили. Прикладом для наслідування у Родіона був Наполеон, який ціною сотень тисяч життів просував свої війська. Як то кажуть, мета виправдовує засоби. Правда, з одним застереженням: досягти мети можуть лише обрані. Таким чином, Достоєвський звертає увагу читача відразу на кілька проблем: індивідуалізм, з одного боку, і проблему досягнення прогресу за рахунок обмеження прав і свобод певної верстви людей. Письменник же вважає, що в основі справедливого устрою суспільства не може лежати насильство. Історією злочину і покарання Раскольникова він доводить це.
0 коммент.:
Дописати коментар